Побачивши його, хворий відразу ж піднявся, упав перед ним на коліна і почав просити прощення. Євагрій, не пробачивши його, сказав: «Ніколи не прощу йому, ні в цьому житті, ні в майбутньому». Ледве він устиг промовити ці слова, як зразу ж упав і помер. Братія хотіла його підняти, але він уже був мертвим. А хворий Тит став здоровим, наче й не хворів.
Страх напав на всіх, коли вони побачили таку смерть Євагрія й чудесне зцілення пресвітера Тита. Братія почала питати його, як це сталося.
Преподобний Тит розповів їм таку історію: «Коли я хворів, то бачив ангелів, які відійшли від мене і плакали, що я помираю. І бачив бісів, які раділи за мої гріхи. Тоді я почав просити вас, щоб ви відправилися до мого брата й попросили за мене прощення. Коли ви привели Євагрія, я поклонився йому, а він відвернувся від мене, тоді я побачив ангела, який держав палкого списа, яким вдарив диякона, після чого той і впав мертвим. Мені ж ангел подав руку й підняв, і я — здоровий».
Після цього преподобний Тит і братія монастиря ніколи й ні з ким не ворогували. Тит любив усіх, а особливо Бога, знаючи, що любов довготерпелива, любов лагідна, любов не заздрить, любов не чваниться, не є горда (1 Кор. 13, 4). Блаженний пресвітер намагався жити за Святим Писанням «Будьте розсудливі й пильні в молитвах, передусім майте щиру любов один до одного, бо любов покриває багато гріхів» (І Петр. 4, 7, 8). Так він робив у подальшому житті й у своїх пресвітерських жертвах. Життя його було таким, що справджувалися слова апостолів: «Царство не їжа і пиття, а правда й мир». Упокоївся преподобний пресвітер Тит у 1190 р. Мощі його знаходяться в Ближніх печерах.
В акафісті всім преподобним Печерським про нього сказано: «Радуйся, Тите, блаженний, бо силу бісівську ти смиренням зруйнував; радуйся, бо темряву лукавих бісів ти далеко від нас проганяєш».
