Але на шляху до Єгипту, поблизу сирійського міста Апамеї, Неанію було явлення Господа Ісуса Христа, як колись Савлові на шляху в Дамаск. Божественний голос сповістив: “Неанію, і ти йдеш на Мене?” Неаній запитав: “Хто Ти, Господи?” – “Я – розп’ятий Ісус, Син Божий”. У той же час у повітрі з’явився сяючий хрест. Після видіння Неаній відчув у своєму серці невимовну радість і духовне натхнення і перетворився з гонителя в ревного послідовника Христа. З тих пір Неаній полюбив християн і переможно воював тільки проти варварів-язичників.
Але на святому угоднику збулося застереження Спасителя, що “вороги людині – домашні його” (Мф. 10, З6). Мати, язичниця, сама прийшла до імператора зі скаргою на сина, що не вшановував вітчизняних богів. Неаній був викликаний до прокуратора Юдеї Юста, де йому урочисто було вручено послання Диоклитіана. Прочитавши сповнене богохульства послання, Неаній мовчки на очах у всіх порвав його. Це вже було злочином, який римляни позначили як “образу його величності”.
Неаній був узятий під варту і в кайданах відправлений до Кесарії Палестинської, де поневірявся колись апостол Павло. Після страшних мук Святого кинули в сиру темницю. Вночі в тюремній кімнаті засяяло світло, і Сам Господь Ісус Христос, прийшовши зі світлими ангелами, звершив Хрещення страждальця-сповідника, давши йому ім’я Прокопій.
Багаторазово святого Прокопія водили в судилище, примушували відректися від Христа і знову піддавали тортурам. Стійкість мученика і його полум’яна віра зводила рясну благодать Божу на людей, що бачили страту. Натхненні подвигом Прокопія багато хто з колишніх вартових святого в’язня і римські солдати пішли під меч ката разом зі своїми трибунами Никостратом і Антіохієм.
Мученицькими вінцями відобразили свою віру дванадцять жінок-християнок, самі прийшовши до воріт Кесарійської преторії. Уражена великою вірою християн і їх мужністю, бачачи непохитність сина, під час перенесення тяжких страждань, Феодосія розкаялася, стала до лав сповідниць і була страчена.
Нарешті, вже новий прокуратор, Флавіан, переконавшись у марності тортур засудив святого великомученика Прокопія до усікновення мечем. Вночі християни взяли багатостраждальне тіло і, обвивши похоронними пеленами, зі сльозами і молитвами поховали († 303).
