Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх і затверджував. За ініціативою святого Давида Відновителя, в 1103 році був скликаний Церковний Собор в Руісі, постанови якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви та утвердження церковного благочиння.
Людина високоосвічена, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську і Ікалтойску академії. У царювання святого Давида Відновителя в Грузії були споруджені десятки храмів і монастирів, створювалися нові й розширювалися старі міста. Багато турбот приділяв благовірний цар добробуту і процвітанню грузинських обителей в Палестині і Синаї, Антіохії і на Святій Горі Афон. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім’я великомученика Георгія, до допомоги якого він постійно вдавався у своїх визвольних битвах, то святий Георгій з’явився йому у видінні і вказав місце будівництва храму.
Розуміючи миротворчість як здійснення заповіді Господньої (Мф. 5, 9), цар Давид примирив кипчакського хана Атрака з осетинами і встановив мир в Дарьяльській ущелині.
В 1123 році, незадовго до кончини, благовірний цар звільнив Вірменію від турецького засилля. Він наказав знову освятити храми, перетворені турками в мечеті. За переказами, коли цар підійшов у одному з храмів до гробниці своєї бабці, дружини Вірменського царя Гагика I, і сказав: “Радуйся, цариця Бог позбавив храм твій від агарян!”, Раптово почувся голос: “Богу дякувати”. Турбота царя Давида про возз’єднання з Вірменською Церквою висловилася у скликанні Церковного Собору в місті Ані, на якому частина вірменських єпископів-монофізитів схилилася до прийняття Православ’я (проте в цілому Собор не привів до бажаних результатів). Патріотичні подвиги святого Давида не заважали йому здійснювати подвиг духовний. З юних років святий мав основу премудрості – страх Божий (Притч. 1, 7), який спонукав його до добрих справ і намірам. Улюбленим заняттям святого Давида було читання Священного Писання. Про його високу духовність свідчить складений ним “Покаянний канон”, що складається з дев’яти скорботних і зворушливих пісень.
Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духовний заповіт, в якому, передаючи управління країною своєму синові Димитрію, писав: “Нині Промислом правосудного Бога відгукуюся я, а на царство спадкове закликається він … Все зробив я силою Чесного Животворящого Древа і йому вручаю це Знамення, яке ощасливило мене “. Причастившись Святих Таїн, “Зі славослів’ям на вустах він віддав свою душу Господу, на 53-му році життя, в суботу 24 січня 1125”.
Цар був похований в Гелатському монастирі, при вході в привратну церкву. Через деякий час мощі його, прославлені знаменнями милості Божої, були перенесені під престол соборного храму. В кінці XIII століття святий цар Давид III Відновитель був прославлений, тоді ж йому була складена служба.
