Святий благовірний Давид ІІІ Відновитель

Святий благовірний Давид III Відновитель, цар Іверії та Абхазії (1089 – 1125; за іншими джерелами 1084 – 1125; в сучасних виданнях Давид IV Будівничий), – видатний державний, культурний і церковний діяч Грузії. Був вихований своїм духівником – преподобним Арсенієм Ікалтойським, відомим богословом і вченим-енциклопедистом (+ 1127; пам’ять 6 лютого).
Найменування “Відновитель” дав святому царю Давиду грузинський народ за його великі труди по відновленню Грузії та зміцненню Грузинської Православної Церкви. Грузія, безжалісно спустошена турками, що страждала від міжусобиць, під скіпетром Давида Відновителя об’єдналася в сильну централізовану державу. Грузинська Церква, у процвітанні якої цар бачив запоруку непорушності та єдності держави, була предметом його особливого піклування. 

Святий Давид вирізнявся глибоким благочестям, свято шанував церковні канони і своєю владою охороняв їх і затверджував. За ініціативою святого Давида Відновителя, в 1103 році був скликаний Церковний Собор в Руісі, постанови якого сприяли зміцненню канонічного життя Церкви та утвердження церковного благочиння.
Людина високоосвічена, святий Давид заохочував розвиток наук. Він заснував Гелатську і Ікалтойску академії. У царювання святого Давида Відновителя в Грузії були споруджені десятки храмів і монастирів, створювалися нові й розширювалися старі міста. Багато турбот приділяв благовірний цар добробуту і процвітанню грузинських обителей в Палестині і Синаї, Антіохії і на Святій Горі Афон. Коли святий Давид вирішив спорудити храм в ім’я великомученика Георгія, до допомоги якого він постійно вдавався у своїх визвольних битвах, то святий Георгій з’явився йому у видінні і вказав місце будівництва храму.
Розуміючи миротворчість як здійснення заповіді Господньої (Мф. 5, 9), цар Давид примирив кипчакського хана Атрака з осетинами і встановив мир в Дарьяльській ущелині.
В 1123 році, незадовго до кончини, благовірний цар звільнив Вірменію від турецького засилля. Він наказав знову освятити храми, перетворені турками в мечеті. За переказами, коли цар підійшов у одному з храмів до гробниці своєї бабці, дружини Вірменського царя Гагика I, і сказав: “Радуйся, цариця Бог позбавив храм твій від агарян!”, Раптово почувся голос: “Богу дякувати”. Турбота царя Давида про возз’єднання з Вірменською Церквою висловилася у скликанні Церковного Собору в місті Ані, на якому частина вірменських єпископів-монофізитів схилилася до прийняття Православ’я (проте в цілому Собор не привів до бажаних результатів). Патріотичні подвиги святого Давида не заважали йому здійснювати подвиг духовний. З юних років святий мав основу премудрості – страх Божий (Притч. 1, 7), який спонукав його до добрих справ і намірам. Улюбленим заняттям святого Давида було читання Священного Писання. Про його високу духовність свідчить складений ним “Покаянний канон”, що складається з дев’яти скорботних і зворушливих пісень.
Відчувши наближення смерті, святий цар Давид склав духовний заповіт, в якому, передаючи управління країною своєму синові Димитрію, писав: “Нині Промислом правосудного Бога відгукуюся я, а на царство спадкове закликається він … Все зробив я силою Чесного Животворящого Древа і йому вручаю це Знамення, яке ощасливило мене “. Причастившись Святих Таїн, “Зі славослів’ям на вустах він віддав свою душу Господу, на 53-му році життя, в суботу 24 січня 1125”.
Цар був похований в Гелатському монастирі, при вході в привратну церкву. Через деякий час мощі його, прославлені знаменнями милості Божої, були перенесені під престол соборного храму. В кінці XIII століття святий цар Давид III Відновитель був прославлений, тоді ж йому була складена служба.