Отримавши від ченців відповідь, що в монастирі немає нічого, крім мізерних запасів їжі і старого одягу, сарацини стали стріляти в насельників з луків. Тринадцять осіб було вбито і багато поранено, палали чернечі келії. Сарацини мали намір підпалити і монастирську церкву, але, побачивши вдалині безліч людей, вирішили, що це війська, послані з Єрусалиму. Сарацини поспішили вийти, несучи з собою ту дещицю, що їм вдалося награбувати. Після втечі ворога отець Фома, вправний лікар, став надавати допомогу залишилися в живих.
У Великий четвер 20 березня сарацини в ще більшій кількості знову напали на Лавру і стали винищувати ченців. Що залишилися в живих були зігнані до церкви, щоб під тортурами дізнатися від них, де заховані скарби. Обитель була оточена, щоб ніхто не міг врятуватися втечею. Варвари схопили святого Іоанна, зовсім ще юного ченця, колишнього піклувальником мандрівників. Його жорстоко катували, потім перерізали на ногах і руках сухожилля і стягнули за ноги по каменях з гори, здерши шкіру зі спини мученика.
Зберігач церковних сосудів, преподобний Сергій, приховав священне начиння і намагався втекти, але був схоплений і обезголовлений. Кільком ченцям таки вдалося втекти з обителі, в печеру, але це помітив сторож що знаходився на горі і наказав всім вийти. Всередині печери преподобний Патрикій пошепки сказав браттям, тим хто був із ним в печері: “Не бійтесь, я один за вас вийду і помру, ви ж сидіть і мовчіть”. Сарацин запитав, чи є ще хто-небудь в печері, і преподобний відповів, що він був один. Його відвели в Лаврську церкву, де ті що залишилися живими очікували своєї участі. Сарацини зажадали з них викуп в 4000 златниць та священні сосуди. Ченці не могли дати такого викупу. Тоді їх перевели в печеру преподобного Сави, що знаходилася на території монастиря, і перед входом до печери розвели багаття, в який підкидали гній, щоб ув’язнені задихнулися від отруйного диму. У печері загинуло вісімнадцять осіб, в тому числі і преподобні Іоанн і Патрикій. Тих, хто залишився в живих сарацини продовжували катувати, однак, нічого не добившись від них, залишили монастир.
Пізно вночі у Велику п’ятницю, ченці, що ховалися в горах повернулися до Лаври, віднесли тіла вбитих преподобних отців до церкви і зі смутком поховали їх там.
Варвари, які грабували Лавру, були покарані Богом. Вони стали жертвою раптової хвороби, і всі до одного загинули, а тіла їх стали здобиччю диких звірів.
