У Печерському монастирі існує розповідь про Захарія, ченця Печерського. Під час ігуменства блаженного Никона два чоловіки з Києва Сергій та Іоанн, побачивши біля чудотворної ікони Пресвятої Богородиці ясне світло, домовилися бути друзями. Перед смертю Іоанн доручив свого неповнолітнього сина Захарію Сергію, дав йому тисячу гривен сріблом і сто гривен золотом для того, щоб він віддав Захарію, як той виросте.
Досягнувши 15-літнього віку, Захарій попросив у Сергія свою спадщину. Сергій відповів йому, що його батько все своє багатство роздав бідним і йому нічого не залишив. Захарія просив дати половину або навіть третю частину залишеного йому батьком спадку. Але Сергій відмовив йому. Тоді юнак примусив його поклястися перед чудотворною іконою Пресвятої Богородиці. Сергій погодився і почав неправдиво клястися, що він не брав грошей. Божа Матір не допустила його до ікони, щоб він її поцілував. Тоді Сергій почав кричати і просити: «Преподобні отці, Антонію і Феодосію, не губіть мене, моліться до Пресвятої Діви Марії, щоб помилувала мене». Він сказав, де знаходиться срібло і золото. Посланці принесли закритий ящик. Коли його відкрили, то знайшли там дві тисячі срібних гривен і двісті гривен золотом. Гроші подвоїлися. Захарія віддав усі гроші тодішньому ігумену Іоанну для потреб монастиря, а сам постригся в ченці. Він узяв собі за правило до смерті не їсти нічого вареного й печеного, а лише зерно та овочі після заходу сонця. Мав дар виганяти з людей злих духів. Преподобний у видіннях часто бачив Ангелів з якими і сподобився жити на Небі. Упокоївся в монастирі. Його нетлінні мощі знаходяться в Дальніх печерах . В акафісті всім Печерським преподобним про нього сказано: «Радуйся, Захарію, бо для бісів ти страшним був, а для ангелів співбесідником явився, з ними перед престолом Тройці стоїш».
