Преподобний Яків, єпископ Нізібійський, був сином князя Гефальського ( Вірменія) і отримав добру освіту. Від юності він полюбив усамітнення, довгий час жив в горах, біля міста Нізібії ( на кордоні Персії та Римської імперії), де ніс найстрогіші подвиги: жив під відкритим небом, харчувався плодами дерев і зеленню, одягався у козячі шкіри. Весь час преподобний проводив у молитовних бесідах з Богом. Під час гоніння імператора Максиміана ( 305-311 рр.) він прославився мужнім сповіданням віри. За його суворе, благочестиве життя нізібійські жителі обрали преподобного Якова своїм єпископом. Святитель Яків прославився своєю полум’яною ревністю до православної віри, великими чудесами і даром прозорливості. За його молитвами Нізібія була врятована від нашестя Сапора, царя Перського. Святитель Яків, в числі отців І Вселенського Собору, був одним з видних захисників православної віри. Мудрий і просвічений пастир влаштував в Нізібії огласительну школу, у якій він сам був наставником. Своїм високоморальним життям він сильно впливав на серця слухачів. Святитель Григорій, єпископ Великої Вірменії, звертався до нього з проханням написати про віру, і Нізібійський пастир послав до нього у відповідь детальне судження ( 18 глав) про віру і любов, про піст , про молитву, про боротьбу духовну, про воскресіння мертвих, про обов’язки пастирів, про обрізання проти іудеїв, про вибір їжі, про Христа як Сина Божого, та ін. Твори його відрізняються переконаністю, ясністю викладу і сердечністю.
