Старший із синів “обывателя Киево-Печерского”, майбутній святитель Іоанн, після закінчення курсу навчання, незважаючи на свою молодість, був залишений у Києво-Могилянській колегії, де обійняв посаду професора латинської мови.
В 1680 році він прийняв чернечий постриг від Києво-Печерського ігумена Інокентія (Гізеля) і став виконувати посаду економа в Лаврі, залишаючись при цьому проповідником Слова Божого в колегії. Невдовзі він був висвячений у сан ієродиякона, а потім ієромонаха. В 1678 році Іоанна Максимовича, як найбільш здібного, Печерська братія відправила в Москву із проханням про допомогу Лаврі у випадку нападу турків на Київ і про дозвіл ченцям, при необхідності, перейти в Брянський Свенський монастир. Обидва клопотання одержали задоволення, причому Іоанну доручено було завідувати Свенським монастирем у званні намісника. Після цього Максимович ще багато разів успішно виконував відповідальні доручення. З 1695 по 1697 рік Іоанн Максимович був настоятелем Чернігівського Єлецького монастиря.
Після кончини архієпископа Феодосія на Чернігівську архієрейську кафедру було три кандидати: Іоанн Максимович, архімандрит Чернігівського Єлецького монастиря, Лаврентій Крещанович, ігумен Чернігівського Троїце-Іллінського монастиря, і Михаїл Лежайский, архімандрит Новгород-Сіверського Спаського монастиря. Для обрання нового архіпастиря в Чернігові зібралася рада із представників духовнства, козацької старшини і пастви. Митрополит Київський Варлаам (Ясинський) писав, що “бажає бачити архієпископом архімандрита Новгород-Сіверського Михаїла Лежайского; якщо він відмовиться по слабкості здоров’я – то архімандрита Єлецького монастиря Іоанна Максимовича”. Довірені гетьмана Івана Мазепи – генеральний обозний В. Дунін-Борковський, Чернігівський полковник Я. Лізогуб, генеральний бунчужний І. Скоропадський “від імені всього війська”, а Чернігівський війт “від імені міщанства” висловилися за Максимовича. Ігумен Троїце-Іллінського монастиря також проголосував за Максимовича.
І хоча останній подав голос за Лежайського, вибір був очевидний: Чернігівським архієпископом повинен був стати Іоанн Максимович. Його хіротонія відбулася 10 січня 1697 року в Москві, звершена Патріархом Адріаном. Після повернення з Москви, новий Чернігівський архіпастир 20 липня того ж року на своє місце в Єлецьку обитель поставив ігумена Батуринського Миколаївського монастиря Димитрія Туптала, згодом митрополита Ростовського.
Іоанн Максимович керував Чернігівською єпархією 14 років. За цей час вона досягла вищого свого розквіту. В 1700 році Максимович заснував у Чернігові за типом Києво-Могилянської академії “Чернігівські Афіни” – колегіум, перший вищий навчальний заклад на Лівобережній Україні. У Чернігові продовжувала працювати друкарня, у якій видавалося багато творів самого Іоанна Максимовича. Життя Чернігівського архіпастиря сяяло високими християнськими чеснотами. Чудово зцілившись від тяжкої хвороби за молитвами святителя Феодосія, архієпископ Іоанн розпорядився влаштувати над його труною в Борисо-Глібському соборі кам’яну печеру. Іоанну Максимовичу довелося керувати Чернігівською єпархією у важкий і грізний час 1708 – 1709 років, коли на Лівобережжі вирішувалася доля Північної війни, доля України. Святитель Іоанн (Максимович) брав участь у виборах нового гетьмана – Івана Скоропадського, після того, як славний гетьман Іван Мазепа зазнав поразки, разом зі шведами, від ката України, кривавого Петра І, під Полтавою.
Останні роки свого життя Іоанн Максимович провів у далекому Сибіру, очолюючи велику Тобольську митрополію. Його пастирство в Сибіру було нетривалим (1712 – 1715), але плідним. Святитель опікувався освітою своєї єпархії, удосконалив слов’яно-латинську школу, відкриту його попередником, знаменитим місіонером митрополитом Філофеєм Лещинським. Максимович успішно продовжив апостольську проповідь християнства серед сибірських іновірців. Святитель Іоанн є засновником православної духовної місії в Пекіні. Про його життя в Сибіру літописець говорить: “Був тихий, скромний, благорозсудливий, до бідних жалісливий, милостивий”. Часто він таємно допомагав людям матеріально. У день смерті 10 червня 1715 року св. Іоанн після Божественної літургії, як це було у звичаї в нього і раніше, улаштував у своєму домі трапезу для духівництва і бідняків і сам прислуговував за столом.
Потім, попрощавшись із усіма, святитель вийшов у свої покої і, під час благовісту до вечерні, помер на молитві, стоячи на колінах. Тіло угодника Божого святителя Іоанна було поховано в боковому вівтарі Іоанна Золотоустого кафедрального Успенського собору Тобольська. Через численні чудеса і давнього місцевого шанування св. Іоанна, в 1916 році Руська Православна Церква встановила святкування пам’яті святителя в день його смерті – 10 червня, за старим стилем.
